December 26, 2013
Буває, що ледь-ледь, буває, що ледь де
Зливає сни свої загуглена легендра
Буває так: подзвоне, та не йде.
А то ще й так: підкинь мене до центру.
Мені мене замало у тобіт.
Чимдалі літ, понівечена свічка.
Крізь діри пам'яті просвічує живіт
і дупа, і сідло, і носа запальничка.
Мембрана вух, ліхтар в моїх штанах,
То так, то ні - ховається щербато,
То по кишенях труться, то в хатах,
В кишенях, по штанах, по хатах.
Як в хатсі йог присів на унітаз
І стисло виклав сказане за нас.

Буває, що ледь-ледь, буває, що нівроку
Знімаєм в переддень добро старого року
І хвацько вішаєм герлянди* на батіг
Всих тих припам'ятати, хто не зміг
Сюди прийшли і гідра, і легендра
І знов звучить: підкинь мене до центра
І ще от-от здійсняться почуття
Чернов дзвонив, питав - чи можна буде
Нам обійтись без рими "каяття"
Зима, як хвіртка, оголила груди.
Іди додому вже
і там спали взуття.

____
* герл лянда - себто "дівчина землі"