* * *

Торішніх статуй пастораль:
Як у них застиглі груди!
Я їм потикавсь звідусюди,
Звідкіль їм, мабуть, що не жаль.

Спускаюсь в заспану долину,
Де сад цвіте та ні людини.
Один навпочіпках віслюк:
Холодний, змоклий, нелюдимий
Весь в кана-
Лізаційний люк
Заліз у пошук нікотину.

Ось так пручання грозове
Зібралось в хмари.
Грім гриме.
І квіти, зібрані з асфальту
Зловісні, кольору базальту
Навколо – як кіно німе.
А ослик той – ні бе, ні ме.