«Поле не міряне, вівці не лічені, пастух щербатий»
Які стрункі та пружні стали ноги –
Вони вже не торкаються дороги.
Закінчуєм, здається не кортить.
Тепер диви – ми пальцями стираєм
Те, що в вугіллі сонцем помирає,
Що у листів’ї вітром шелестить.
Оце назвем «охелички любові»:
Оцей – це буде цей, а той – той буде toy,
Бо бракне снігу в нашій мові.
Старі штани, кишені нові.
Немов на небі місяць-зірозброй
Зігнувсь в зіржавленій підкові.
Розбий вікно – пусти у хату.
Крізь занебесну підблакить,
Щоб зміг принадливо-щербатий,
Як пасічник в костюмі гнома,
Свій світ ментально невагомий
До твого вулика встромить.
Немає коментарів:
Дописати коментар