НАДЗАБАГАТО

Що робить дзьоб? – навколо дзьобить.
Коли ти спиш – роботу робить.
Навіщо мамі рукавичка? – 
Та просто так, то тіла звичка.
А татко простирає крок 
Через півнеба у куток.
Як несумісність дня та ночі,
Як щось в машині торохтить,
Я прикріпив до неба скотчем
Його надірвану блакить.
Хай дзьобить дзьоб! Хай вулить вулик!
Хай запакля тримає світ!
Хай одиниця встромить в нулик
свій принагострений багніт.
Отак щоразу піднаддаймо
Коли хоч інколи аби
Ти станеш плідна, станеш файна –
Як в лісі заспані гриби.
Та проголосиш: «Віра! Майна!»
Чим?! – промокаткою губи.
Душа моя – сіренький котик,
До твого тіла ніжний дотик.
Тендітність, втілена в бетон.
Я проросту твоїм волоссям.
Прокинувся – а то був сон.
Та наяву усе збулося.
Мац-мац – мобільний телефон
Звучить в своєму триголоссі.
І буде дзьоб і буде дзьобить,
Картавить та роботу робить.
Та в небо встромлена нога
Просякла смаком пирога.